Де в Україні чистої водиці напитися?

У річках і озерах України не залишилося ідеальної питної води.

 У квітні Україна відзначала День довкілля. Одним з головних компонентів чистоти природи і нашого життя, звичайно, є вода. Коли мова заходить про воду, ми здаємося собі надзвичайно багатими: понад 70 тисяч річок і струмків, близько 20 тисяч озер відзначені на карті України. Але саме це здається достаток робить нас не в міру марнотратними і навіть по-варварськи неповажними до водних екосистем. Вчені та гідробіології давно б’ють на сполох: людям пора навчитися бути дбайливими господарями, а не тільки споживачами.

Де підстерігає небезпека

Нещодавно міністр екології та природних ресурсів заявив, що Україна страждає від браку чистої прісної води.
– Нічого не було жодного озера або річки, де якість води було б на рівні І класу, – стверджує Остап Семерак.
Йдеться про воду, яку називають еталонною і яка ідеальна для людини в своєму первозданному вигляді. Чим більше в цілющої вологи домішок, особливо антропогенного походження, тим нижче її клас. За даними гідробіологів, в середньому водні ресурси України оцінюються як III клас з тенденціями до погіршення в промислових районах.

Гаразд, вживати воду як харчовий ресурс, який пройшов спеціальну підготовку, нам не звикати. Але річки і озера цінні і як місця для зцілення тіла і душі. Навіть звичайний дозвілля на березі додає сил, а вже літній купання – втричі. На щастя, в цьому плані нашу країну ще можна назвати благополучною.
– Купатися можна тільки в водоймах спеціального призначення – охолоджувачах при атомних станціях, в спеціальних ставках, куди скидаються слабо очищені або промислові стічні води. Треба бути обережним також в місцях, постраждалих від аварійних викидів, як це було, наприклад, в 1983 році, коли через прорив греблі калійного комбінату біля міста Стебник у Львівській області в Дністер було скинуто 4,5 мільйона кубічних метрів пекучого розсолу солей калію, магнію і хлору, – каже провідний науковий співробітник Інституту гідробіології НАНУ професор Володимир Щербак. – Також небажаний відпочинок на водоймах, розташованих в районі великих хімпідприємств, автостоянок, автозаправних станцій. Решта водойми безпечні, і до них треба приходити частіше.

Не по-сусідськи

Найбільш чистими в Україні прийнято вважати річки Карпат. Але, на жаль, і це умовно. Бездумне вирубування лісів сприяє селевих потоків, які спускаються з гір за дощах. Та й в побуті люди поводяться по-хамськи. Володимир Щербак наводить такий приклад:
– Кілька років тому в суміжній країні на кордоні з Україною Тису перегородили спеціальною сіткою. І виловили кілька тонн пластику.
Але і наші європейські сусіди можуть вести себе у нас не краще. Маленьку річку Іршаву в Закарпатській області мало не погубила австрійська фірма, яка взяла в оренду ділянку лісового масиву. Австрійців цікавив тільки бук. Решта безжально скидалося в воду, а важка техніка пошкодила берега річки.
Потенційна транскордонна загроза нависла зараз і над славнозвісними Шацькими озерами.
Професор Володимир Щербак каже, що з цього приводу Інститут гідробіології НАН України п’ять років тому забив на сполох:
– Це зумовлено тим, що в Білорусі біля кордону з Україною без узгодження з нами риють величезний котлован для видобутку вапна. Туди тікає вода, і Шацьким озерам загрожує обміління.

До чистих регіонах України відносять Полтавську область. Її водойми дійсно не містять радіонуклідів чорнобильського походження. Але раніше застосовувані при сільськогосподарських роботах гербіциди знаходяться в донних відкладеннях річок поряд з іншими шкідливими хімічними речовинами. І всюди, по всій Україні, річки, озера, водосховища страждають від фосфатів, якими напхана побутова хімія.

Природа і сама впоралася б

Ще один факт: нашим річках не вистачає … води. Малосніжні зими останніх років фактично виключили весняні повені. А літню спеку, який стає все сильніше, підсилює випаровування.
– Такий дефіцит спостерігається по всіх водойм, починаючи від водосховищ Дніпровського каскаду і закінчуючи найменшими річками України, – каже Володимир Щербак. – Річки змушені живитися підземними водами, а вони більш мінералізовані, що не дуже добре впливає на гідроекосистеми і прилеглі до них басейни.
Природа б якось і сама впоралася, але знову ж таки втручається людина. Водний кодекс, прийнятий в 1995 році, не врахував ризики приватизації. Цілі ділянки, особливо малих річок і озер, сьогодні незаконно переводять в приватну власність, будують підприємства зі стоками, риють пісок або засипають їм берега заради будівництва котеджів.

За матеріалами http://geobav.pp.ua/2018/04/21/%D0%B4%D0%B5-%D0%B2-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96-%D1%87%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%97-%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96-%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F/